Привіт усім… давно нічого не писав.
Чесно кажучи, сам у шоці, як швидко пролетів час. Я й сам не очікував, що зникну так надовго. Все банально і небанально водночас — поїхав у подорож, у джунглі. Так, у справжні джунглі, без зв’язку, без інтернету, без усього звичного.
Спочатку все було як завжди: природа, трохи екстриму, нові місця, враження. Але потім сталося щось, що повністю вибило мене з колії. Я опинився серед ізольованого племені — так, з тих, що живуть за своїми законами, без жодного контакту з зовнішнім світом. І там я зустрів Її.
Навіть не знаю, як описати це без банальних фраз… Вона — дівчина з племені. Молода, красива, з якоюсь внутрішньою силою та простотою, якої в нашій цивілізації вже давно немає. Ми майже не розуміли одне одного словами — але, як не дивно, розуміли серцем.
Так між нами й виникли стосунки. Так, справжні, близькі.
Я не планував залишатися там надовго, але кожен день поруч із нею ніби відключав мене від решти світу. Мені не хотілося ні інтернету, ні новин, ні метушні. Я просто жив — поруч із нею, у цьому природному ритмі, у їхньому побуті, їхніх ритуалах, біля вогнища, під дощем, під зірками.
Повернувся я не тому, що захотів, а тому що мусив. Термíни, зобов’язання, реальність дали про себе знати. Але весь цей час я був не просто “у від’їзді”. Я проживав щось справді важливе. І так, тепер я знову тут. Намагатимусь повернутися до звичного ритму — хоча всередині вже багато що не так, як раніше.
Дякую всім, хто пам’ятав про мене і чекав увесь цей час.
Так, я живий. І, можливо, трохи змінився.